Відсутність або ускладненість доступу на судове засідання, затримка його початку або взагалі відкладення, недотримання професійних стандартів поведінки — такі недоліки в роботі столичних судів назвали спостерігачі у звіті щодо впровадження нового Кримінального процесуального кодексу. Водночас відзначалася й непрофесійність та пасивність сторін процесу — прокурорів та адвокатів.
Пілотне спостереження
Як відомо, у період з 5 липня 2014 до 15 лютого 2015 року був утілений у життя пілотний проект «Моніторинг реалізації нового КПК України». Він виконувався в рамках проекту «Підтримка реформи кримінальної юстиції в Україні», програми
реформування кримінального судочинства та боротьби з корупцією в Україні департаменту юстиції США, а також програми розвитку ООН в Україні.
Під час моніторингу, який проводився в 10 районних судах столиці та Апеляційному суді м.Києва, досліджувався фактичний стан застосування нового КПК. При цьому вивчалися не всі провадження, а лише одне судове засідання, на яке спостерігачі потрапляли випадково.
За результатами спостережень підготовлено спеціальну доповідь уповноваженого ВР з прав людини, а також започатковано серію круглих столів, які мають охопити всі регіони України.
Зокрема, як повідомили «ЗіБ» у прес-службі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, у серпні 2016 року заступник голови ВСС Станіслав Кравченко відвідав м.Рівне, де як експерт узяв участь у роботі першого круглого столу. Крім результатів моніторингу, розглядалися й шляхи уніфікації судової практики та проводилися практичні заняття для суддів апеляційних судів Рівненської, Волинської та Житомирської областей з питань застосування положень КПК.
А секретар судової палати у кримінальних справах
ВСС Валентина Щепоткіна в серпні — вересні 2016 року взяла участь у презентації результатів моніторингу суддям апеляційних судів Вінницької, Хмельницької, Черкаської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської областей з наступним проведенням практичних занять.
Про що забувають судді?
Серед іншого у звіті відзначається, що найбільш утаємниченими є розгляди слідчим суддею. Потрапити на них можна «переважно випадково» або «долаючи жорсткий супротив суддів та їхніх помічників». Загалом судді та працівники апарату відмовили моніторам у допуску на такі засідання у 82% випадків. Через раз спостерігачів не допускали на підготовче засідання (55% випадків), розгляд справи по суті (56%) та на слухання в апеляційній інстанції (55%).
Окрім того, подекуди судді забороняли вільним слухачам фіксувати перебіг процесу, зокрема за допомогою мобільних телефонів, що суперечить п.6 ст.27 КПК.
Майже кожне третє засідання розпочиналося на годину пізніше призначеного часу, ще третина (приблизно 30%) — на 20 хв. Серед причин затримок
спостерігачі назвали неналежні планування та організацію суддями своєї роботи, запізнення учасників провадження, затримку з доставкою підозрюваних (обвинувачених), яких тримають під вартою в Київському СІЗО.
Крім того, зафіксовано непоодинокі випадки недотримання суддею професійних стандартів поведінки, а саме: обмін жестами з присутніми, користування телефоном та читання преси під час засідання, неналежний зовнішній вигляд, некоректне ставлення до учасників процесу.
Також відзначається, що досить часто судді і першої, і апеляційної інстанцій вдавалися до порушень певних норм КПК, проявляли упередженість та необ’єктивність. Зокрема, не повідомлялося про повне фіксування процесу, а також про умови фіксування судового засідання (мало місце у 25% випадків), відповідно, не було дотримано вимоги ст.343 КПК.
У близько 65% випадків судді обмежуються зачитуванням пам’ятки про процесуальні права й обов’язки та не запитують в учасників провадження про необхідність їх роз’яснення. Не уточнюється в підозрюваних (обвинувачених), чи зрозумілі їм їхні права та обов’язки, а також суть обвинувачення, що
суперечить стст.345, 347, 348 кодексу.
Спостерігачі також зауважили, що слідчі судді досить рідко застосовують ст.206 КПК. У випадках затримання особи без ухвали слідчого судді в 90% випадків не досліджується питання про строк доставлення до суду та час фактичного затримання.
У кожному другому провадженні не оцінюється ступінь наведених прокурором ризиків, які є підставою для взяття особи під варту, висновки робляться тільки з його слів, без наявності доказів.
У непоодиноких випадках усупереч ст.314 КПК на підготовчому засіданні не було учасників провадження, присутність яких є обов’язковою.
Під час розгляду угод про визнання винуватості та угод про примирення лише у 20% випадків суд повністю виконав вимоги ст.474 кодексу. В 54% випадків у потерпілого запитували, чи розуміє він наслідки укладення та затвердження угоди про примирення.
Майже в половині випадків (48%) на початку судового розгляду не приймалась ухвала про обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження, що свідчить про недотримання положень ч.2 ст.349 КПК.
Після проголошення вироку обвинуваченому не завжди роз’яснювалося право ознайомитися із журналом судового засідання та право подати на нього письмові зауваження. Також особі, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не нагадували про можливість заявляти клопотання про доставку до суду апеляційної інстанції, що є порушенням положень ст.376 КПК.
При цьому майже в половині випадків під час проголошення рішення про відмову в задоволенні скарг сторони захисту апеляційний суд не наводив спростувань аргументів адвокатів, що суперечить вимогам ст.419 КПК.
Непрофесійність сторін
Не залишилися без уваги спостерігачів й інші учасники провадження. Так, на думку моніторів, прокурори й більшою мірою адвокати досить пасивно виконували свої професійні обов’язки. І це не могло не вплинути на дотримання прав і свобод осіб, узятих під варту.
Так, під час підготовчого засідання у понад 80% випадків жоден з учасників провадження не порушував питання щодо продовження, зміни чи скасування обраного запобіжного заходу. Це, на
думку спостерігачів, може свідчити про неналежне виконання своїх обов’язків прокурором, про невикористання процесуальних прав захисником та нездійснення судового контролю за підставами позбавлення обвинуваченого волі.
Сам процес часто відкладався через неявку адвоката (32% підготовчих та 10% судових засідань), прокурора (7%). Говорилося й про пасивність сторони захисту, зокрема у використанні положення КПК щодо порушення питання неналежності наданих стороною обвинувачення доказів. У деяких випадках суд змушений був нагадувати сторонам про їхній обов’язок доводити свою позицію та спростовувати позицію протилежної сторони.
За старою звичкою, у більшості випадків прокурори обгрунтовують необхідність тримання особи під вартою ризиком її переховування та тяжкістю злочину. Натомість не наводять конкретних фактів та доказів, що підтверджують реальність такого ризику.
При цьому в 43% випадків суд повертав обвинувальний акт через виявлені недоліки. До того ж типовими були ситуації, коли обвинувальний акт повертався не вперше, але щоразу прокурор частково виправляв указані судом недоліки.
Загалом, як підсумовують укладачі звіту, спостереження за реальними процесами дозволяють отримати реалістичну картину практики судів, визначити проблемні ситуації та змоделювати способи їх подолання. Принцип публічності судового процесу дозволяє розглядати такі спостереження не як «штучні дослідницькі ситуації» (на кшталт опитувань), а як фіксацію реального стану речей, тобто відображення судового процесу таким, яким він є насправді.
Водночас у звіті констатується, що моніторинг не виявив питань, які потребують вирішення за рахунок унесення змін чи доповнень до КПК. Тож непоодинокі нарікання правоохоронців та політиків на кодекс є безпідставними. Головне, аби сторони процесу навчилися професійно застосовувати норми та гарантії, закладені в новому кодексі.
_03_03.png)
