Узагальнення практики вирішення Лубенським міськрайонним судом Полтавської області справ про зняття арешту з майна.

Обговоривши проект постанови Пленуму ВСС України  з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», Лубенський міськрайонний суду Полтавської області сформував такі пропозиції до нього.

Проблемним питанням у цій категорії справ є спори про зняття арешту за позовами осіб, на користь яких рішенням суду звернено стягнення на іпотечне майно. Трапляється, що при виконанні такого рішення виявляється факт арешту цього майна, накладеного державною нотаріальною конторою, слідчим управлінням УМВС України, прокуратурою після укладання договору іпотеки та реєстрації обтяження.

В Лубенському міськрайонному суді Полтавської області склалася судова практика, за якою позивач в такій справі має переважне право перед іншими обтяжувачами на задоволення вимог за рахунок іпотечного майна (справи № 539/139/13-ц, 539/5065/13-ц, 539/1886/13-ц, 539/289/14-ц), що є підставою для задоволення позову.

Правильність такого висновку підтверджено і ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 11.11.2013 року у справі № 22-ц/786/3892/2013.

Між тим, ВСС України в ухвалі від 06.08.2014 року у справі № 6-23279св14 зазначив, що задовольняючи такий позов суд не врахував, що позивач не є власником спірного майна, а відтак, підстави для задоволення позову відсутні.

На нашу думку, такі проблемні питання потребують подальшого обговорення з метою встановлення єдиної практики застосування норм законодавства. Зокрема, залишається незрозумілим порядок захисту своїх прав іпотекодержателем, на користь якого рішення суду звернено стягнення не майно.

Також залишається проблемним питання визначення юрисдикції цих спорів.

В зазначеній ухвалі Апеляційного суду Полтавської області від 11.11.2013 року у справі № 22-ц/786/3892/2013 сформовано правову позицію, відповідно до якої цивільним та господарським процесуальним законодавством питання підвідомчості спорів про звільнення майна з-під арешту спеціально не врегульовано. За таких обставин при вирішенні питання щодо підвідомчості цього спору слід виходити з його суб’єктного складу. Спір про звільнення майна з-під арешту, який виник між юридичними особами, підвідомчий господарському суду.

Доречним є закріплення цієї позиції в проекті обговорюваного пленуму.

У справі № 539/111/14-ц ухвалою суду відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Рижова А. К. до реєстраційної служби Лубенського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, відділу ДВС ЛМУЮ Полтавської області, першої Лубенської державної нотаріальної контори про зобов’язання зняти арешт з нерухомого майна, виключення майна з розділу обтяжень Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з книги обліку заборон відчуження нерухомого майна.

Цей позов мотивований тим, що в ході виконавчого провадження по виконанню рішення суду про стягнення заборгованості з Вєтрова В. М., який на той час був власником 6/25 частин будинку, помилково накладено арешт та заборону відчуження не лише на майно боржника, але й на частину будинку Рижова А. К.

Згідно з п. 20 постанови Пленуму ВАС України № 8 від 20.05.2013 року публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

В цьому випадку суд, враховуючи позицію ВАС України, викладену в п. 20 постанови Пленуму ВАС України № 8 від 20.05.2013 року, дійшов висновку, що справа відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

В інших випадках такі справи розглядаються в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням викладеного, на нашу думку, потребують уточнення розмежування юрисдикцій адміністративного та цивільного судів з урахуванням позиції ВАС України.

Питання арешту майна та його скасування в межах кримінальних проваджень вирішуються відповідно до глави 17 КПК України. В цій частині доволі проблемним залишається питання накладення арешту на майно до повідомлення конкретній особі підозри у вчиненні кримінального правопорушення , а також розмежування понять речових доказів та тимчасово вилученого майна на яке в подальшому може бути накладено арешт в стислі процесуальні строки .

В 2013-2014 роках в провадженні Лубенського міськрайонного суду перебувало 255 справ, в яких вирішувалися процесуальні питання, пов’язані із виконанням судових рішень у цивільних справах.

15 ухвал Лубенського міськрайонного суду оскаржено в апеляційному порядку.

За результатами перегляду в апеляційному порядку в 7-х справах суд апеляційної інстанції залишив без змін  ухвалу суду першої інстанції, у 4-х справах суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції і постановив нову ухвалу, в 1-й справі суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження, в 1-й справі суд апеляційної інстанції прийняв відмову скаржника від апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції та закрив апеляційне провадження, по 1 одній апеляційній скарзі суд відмовив у відкритті апеляційного провадження. Ще 1 одна апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції надійшла до суду апеляційної інстанції 29.05.2014 року і станом на час складання узагальнення не розглянута.

Аналіз справ, в яких суд апеляційної інстанції залишав без змін ухвали Лубенського міськрайонного суду.

Підставами для оскарження рішення суду першої інстанції, в своїй більшості, зазначалися неповне встановлення судом обставин у справі та неправильна, на думку апелянта, їх оцінка судом. Здійснивши перегляд цих рішень, суд апеляційної інстанції встановив, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані обставини у справі та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

У справі №2-778/11  ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2012 року заяву Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи про відстрочку виконання судового рішення задоволено частково.

Відстрочено виконання рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08.09.2011 року за позовом Барабанщикової Н. О. до Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, в частині стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу з 19 квітня 2010 року по 8 вересня 2011 року в сумі 31 699 грн. 14 коп. та 5000 грн. моральної шкоди, в термін до 01 листопада 2012 року.

Суд апеляційної інстанції вказане рішення суду першої інстанції залишив без змін, при цьому зазначивши, що посилання апелянта Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи на необхідність відстрочення рішення суду на термін до формування Єдиного кошторису доходів та видатків на 2013 рік з урахуванням зазначених виплат є безпідставною, оскільки заявник фактично просить відстрочити виконання рішення на невизначений строк, чим буде порушений принцип обов'язковості виконання судового рішення та порушення принципу юридичної визначеності.

Підставами для скасування рішень Лубенського міськрайонного суду стали порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

У справі № 539/1883/13-ц ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 грудня 2013 року у задоволенні подання старшого державного виконавця ВДВС Лубенського міськрайонного управління юстиції Біланенко Т.П. про тимчасове обмеження Йоргана Владислава Георгійовича у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа для виїзду за кордон, відмовлено з тих підстав, що у разі задоволення даної заяви суд діятиме всупереч нормам цивільно-процесуального законодавства та поза межами своїх процесуальних повноважень, оскільки статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» передбачено, що за наявності зазначених у цій нормі підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду громадян України за кордон, громадянину можу бути тимчасово відмовлено у видачі паспорту чи вилучено або затримано паспорт, а тому буде порушено принцип верховенства права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що у відповідності до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 2 Протоколу N4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97 визначено, що на здійснення права кожного залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною не можуть бути встановлені жодні обмеження,  крім тих,  що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Зазначене право також може у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачені Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.6 цього Закону громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Частиною другою ст.6 цього Закону передбачено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках,  передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.

Згідно п.18 ч.3 ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

На виконання п.2 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів» від 24.03.2008р. №261/2008, яким передбачено врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов'язання, покладені на них рішеннями судів, в тому числі зі сплати аліментів, було видано Лист Міністерства юстиції України «Щодо виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов'язання, в тому числі зі сплати аліментів, покладені на них рішеннями судів» від 06.06.2008р. N 25-32/507 та спільний Лист Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України «Щодо запровадження єдиного порядку застосування державними виконавцями  деяких норм чинного законодавства» від 27.05.2008р. №№25-32/463, 25-5347, в яких зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі аліментних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, причому питання щодо такого обмеження вирішується судом.

Як убачається з матеріалів справи боржник Йорган В. Г. ухиляється від виконання свого обов’язку по сплаті аліментів на утримання неповнолітньої дитини – Йорган Дениса, стягнутих з нього рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09.07.2013 року, фактично не виконує вказане рішення, що призвело до утворення значної суми боргу по аліментних зобов’язаннях, яка до цього часу не сплачена.

За таких обставин подання старшого державного виконавця Відділу ДВС Лубенського міськрайонного управління юстиції Т.П. Біланенко, є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

У справі № 539/1177/13 ухвалою Лубенського міськрайонного суду від 08 квітня 2013 року відмовлено в задоволенні подання відділу ДВС Лубенського міськрайонного управління юстиції про тимчасове обмеження керівника боржника (ТОВ «Фірма «Лаваль») Оробей Т. В. у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа для виїзду за кордон.

Скасовуючи ухвалу суду та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що застосування процесуальних норм по аналогії при здійсненні судочинства не допускається, а тому обмеження боржника у праві виїзду за межі України можливе лише в порядку цивільної юрисдикції на підставі ст. 377-1 ЦПК України, якщо здійснюється виконання судових рішень у цивільних справах.

Враховуючи те, що на виконанні державної виконавчої служби знаходиться виконавчий лист, виданий Полтавським окружним адміністративним судом на підставі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 07.08.2012 року про стягнення з ТОВ «Фірма «Лаваль» податкового боргу по орендній платі за землю в розмірі 108 060,69 грн., то питання щодо виконання зазначеного судового рішення повинен вирішувати адміністративний суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

У справі № 1618/1701/2012 ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області  від 31 січня 2014  року задоволено заяву Радзівона О. І. про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Задовольняючи заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, місцевий суд виходив з того, що строк заявником пропущений з поважних причин, оскільки останній з моменту видачі виконавчого листа і до моменту звернення до суду перебував на стаціонарному лікуванні.

Скасовуючи вказане рішення суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що надані заявником докази стосуються лише окремих періодів часу (в загальному близько 6 місяців), протягом яких заявник не міг отримати виконавчий лист і пред'явити його до виконання, в той же час відсутні обґрунтування та докази щодо іншого  періоду часу (в загальному близько року).

Відповідно до ч. 1 ст. 370, ч. 2 ст. 369 ЦПК України замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат. Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

У справі № 2-778/11 ухвалою Лубенського міськрайонного суду відмовлено в задоволенні заяви про визнання дублікату виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню з тих підстав, що в разі виявлення оригіналу виконавчого листа, його слід вважати недійсним. Виявлення в подальшому втраченого виконавчого листа не скасовує юридичної сили дубліката та виконавче провадження має здійснюватися на підставі дубліката.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки під час судового розгляду справи встановлено, що оригінал виконавчого листа знаходиться на виконанні, саме його дублікат не підлягає виконанню.

Питання юрисдикції.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 серпня 2013 року у справі № 539/2926/13-ц заяву Глущенко О. Г. задоволено. Визнано належним спосіб виконання рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 вересня 2010 року шляхом стягнення з Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Глущенко О. Г. недоотриманої пенсії у відповідності до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 15 липня 2007 року по 22 липня 2011 року, виключивши період з 01 січня 2008 року по 21 травня 2008 року включно, у розмірі 116 200 грн. 73 коп.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 жовтня 2013 року ухвалу місцевого суду скасовано. У задоволенні заяви Глущенко О. Г. про зміну способу і порядку виконання рішення суду відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 02 жовтня 2013

року скасовано, провадження у справі за заявою Глущенко О. Г. про зміну способу і порядку виконання судового рішення закрито.

Рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що оскільки на час розгляду заяви Глущенко О. Г. справи зазначеної категорії віднесено до судів адміністративної юрисдикції, то і всі питання, пов'язані з виконанням ухваленого раніше судового рішення, повинні вирішуватись в порядку адміністративного судочинства.

Голова Лубенського міськрайонного

суду Полтавської області                                                                       Волювач О.В.